Нове астрономічне дослідження перевертає уявлення про «зони придатності до життя», виводячи їх далеко за межі впливу зірок. Астрономи довели, що супутники планет, які вільно дрейфують у космосі без прив’язки до світил, здатні підтримувати рідку воду на поверхні протягом мільярдів років. Це робить їх потенційними оазами для виникнення позаземного життя в абсолютному мороці міжзоряного простору.
У Чумацькому Шляху можуть існувати мільярди планет-блукачів. Більшість із них була «вигнана» з рідних зоряних систем через гравітаційні збурення, проте вони часто зберігають свої супутники. Під час моделювання понад 26 тисяч екзомісяців розміром із Землю, що обертаються навколо газових гігантів, дослідники виявили механізм, який замінює сонячне світло.
Джерелом внутрішнього тепла виступає приливне нагрівання. Гравітація планети-господаря змушує супутник на витягнутій орбіті постійно деформуватися, що генерує теплову енергію — процес, який ми вже спостерігаємо на Європі, супутнику Юпітера. Однак для утримання цього тепла критично важливою є атмосфера:
- вуглекислий газ (CO₂) здатний підтримувати стабільну температуру лише до 1,6 млрд років;
- водень під високим тиском затримує інфрачервоне випромінювання значно ефективніше через ефект collision-induced absorption;
- саме воднева оболонка дозволяє зберігати умови для життя до 4,3 мільярда років, що співставно з історією розвитку біосфери на Землі.
Незважаючи на перспективність теорії, пряме дослідження атмосфер таких далеких об’єктів залишається надскладним завданням для сучасної техніки. Вчені покладають великі надії на майбутні космічні місії, зокрема на телескоп Nancy Grace Roman, який може виявити перших кандидатів серед екзомісяців у глибокому космосі.
Такі світи можуть стати унікальними «природними лабораторіями», доводячи, що для еволюції життя наявність сусідньої зорі не є обов’язковою умовою.
Залишити коментар