Неочікуваний результат аналізу добре збереженої носової порожнини неандертальця з Італії призвів до перегляду попередніх тверджень про існування у нього адаптацій, пов’язаних з холодним кліматом.
Після вивчення унікально збереженої порожнини носа виявилося, що одне з давніх питань палеоантропології отримало нову відповідь: припущення про особливі анатомічні утворення в носі вимерлого виду не підтвердилися. Довгий час вважалося, що специфічні структури допомагали неандертальцям переносити холод, однак ці гіпотези спростували результати дослідження. Попередні реконструкції були лише припущеннями, адже ніжні кістки носової порожнини зазвичай не зберігаються у викопних рештках.
Перші детальні зображення внутрішньої носової анатомії вдалося отримати під час огляду відомої людини з Альтамури, яка досі залишається всередині карстового комплексу Ламалунга на півдні Італії. За словами автора роботи Костянтино Буці, під час першого візиту до печери він був вражений тим, як добре вціліли ці делікатні структури.
Вік цих решток оцінюється дослідниками в діапазоні від 130 000 до 172 000 років. Витягти скелет неможливо, оскільки він частково вріс у породу та вкритий кальцитовими коралоїдами, схожими на попкорн. Незважаючи на такі умови, науковці здійснили цифрову реконструкцію внутрішньої будови носа, використавши ендоскопічне обладнання безпосередньо в підземній залі.
Колишні моделі будувалися на припущеннях про наявність певних аутапоморфій, серед яких називали можливий набряк стінки носової порожнини або відсутність окостенілого покриття над слізною борозною. Саме такі ознаки вважали характерними для неандертальців і пов’язували з умовами холоду. Однак команда, що працювала над реконструкцією, дійшла іншого висновку.
Буці пояснює, що результати дали можливість усунути ці гіпотетичні ознаки зі списку визначальних характеристик, бо «ми нарешті можемо сказати, що ці риси не існують». У статті зазначено, що внутрішня будова носової порожнини людини з Альтамури значною мірою збігається з аналогічними структурами сучасних людей, а «жодні додаткові структури не розпізнаються».
Попередні уявлення про парадоксальну зовнішність неандертальців тепер отримали нове тлумачення. Їхнє тіло нагадувало фізичні риси людей, адаптованих до холоду, тоді як широкий носовий отвір традиційно асоціювали з теплим і вологим середовищем. Нові дані дають змогу інакше пояснити цю комбінацію.
Буці наголошує, що тепер суперечності немає, адже внутрішня конфігурація носової порожнини відповідає масивній анатомії обличчя неандертальців, яка була здатна ефективно працювати в умовах низьких температур. Він підкреслює, що, аналізуючи внутрішню структурну організацію, видно інший шлях адаптації, відмінний від механізмів, притаманних сучасним людям.
«Неандертальці мали власне рішення для адаптації повітряного потоку до холодного клімату», підкреслює Костянтино Буці.
Здобуті дані стали черговим кроком у вивченні еволюційних особливостей гомінідів, демонструючи, що різні види могли виробляти різні способи пристосування до однакових умов. Дослідження, опубліковане в Proceedings of the National Academy of Sciences, також нагадує про важливість безпосереднього аналізу викопних матеріалів, а не тільки теоретичних припущень, навіть якщо вони здаються логічними з еволюційної позиції.
Залишити коментар