Японські вчені виявили ген, що відповідає за муркотіння котів

Дослідники з Кіотського університету зробили вагоме відкриття у світі фелінології: здатність котів муркотіти та голосово комунікувати з людьми може бути закладена на рівні ДНК. Йдеться про андрогеновий рецепторний ген, варіації якого, ймовірно, впливають на характерні для котів звуки.

Результати дослідження опублікувало видання ScienceX. Науковці зазначають: саме генетичні особливості можуть визначати, чи стане кіт мовчазним спостерігачем, чи говірким улюбленцем, який відповідає на кожне слово господаря.

Що показало дослідження

У дослідженні взяли участь 280 домашніх котів без породи, які були стерилізовані або кастровані. Власники тварин погодилися на збір ДНК-зразків і спостереження за поведінкою улюбленців у домашньому середовищі.

Після порівняння отриманих даних з геномами інших представників родини котових, дослідники виявили цікаву закономірність: коти з коротким варіантом андрогенового рецепторного гена частіше муркотіли та видавали інші вокальні сигнали під час спілкування з людьми. Така активність була особливо помітна у самців.

Водночас самки з тим самим варіантом гена виявляли схильність до агресивної поведінки щодо незнайомців. Цей аспект наразі досліджується глибше, оскільки може бути пов’язаний як із генетичними, так і з виховними факторами.

Домашні vs дикі: що показало порівняння

Аналізуючи генетичні варіанти серед 11 видів диких котів — зокрема леопардового кота та кота-рибалку — науковці помітили, що довгі варіації андрогенового рецепторного гена є характерними саме для домашніх котів. Це, на думку авторів дослідження, може бути наслідком еволюційного відбору та процесу одомашнення, під час якого перевага надавалася більш комунікабельним тваринам.

Також встановлено: коти з довгим варіантом гена, що частіше трапляється серед породистих тварин, значно рідше користуються голосовими засобами взаємодії. Натомість безпородні або врятовані колишні вуличні коти активніше використовують муркотіння як засіб комунікації з людьми.

Нове майбутнє для фелінології

Дослідники наголошують, що результати можуть відкрити нові підходи до розуміння та передбачення поведінки тварин. У перспективі генетичний аналіз може допомогти при виборі кота як домашнього улюбленця відповідно до темпераменту родини або навіть передбачити схильність до агресії чи лагідності.

Керівниця дослідницької групи Юме Окамото прокоментувала:

“Ми прагнемо поглибити розуміння котів і зробити стосунки між ними та людьми ще гармонійнішими”.

Наразі команда планує продовжити вивчення андрогенового рецепторного гена у ширшому спектрі котячих видів, аби з’ясувати, як саме еволюція сформувала муркотіння як інструмент соціального зв’язку між людиною та твариною.