Останні дослідження вчених підтвердили, що механізм сміху у людей та людиноподібних мавп майже ідентичний. Ця еволюційна особливість зберігається протягом 15 мільйонів років, про що детально розповідається у виданні Communications Biology.
Для перевірки теорії фахівці провели серію експериментів з орангутанами, бонобо, горилами та шимпанзе. Використовуючи лоскотання, вони записали акустичні реакції тварин на камеру. Результати засвідчили наявність чіткого ізохронного ритму у всіх піддослідних особин.
Подібна структура звукових імпульсів властива і нам. Це доводить, що спільний пращур, який існував 15 мільйонів років тому, мав ідентичну модель сміху, вважають автори роботи.
Ритмічна регулярність сміху неймовірно стабільна у приматів. Ми сміємося подібно до них вже 15 мільйонів років, — заявила дослідниця К’яра Де Грегоріо.
Проте існує критична відмінність між нашими видами. Якщо мавпи сміються переважно під час гри, то людина майстерно варіює темп та гучність залежно від обставин. Гнучкість контролю є визначальною рисою.
Експерти припускають, що саме розвиток управління голосовими сигналами, задіяний у сміху, став каталізатором появи мовлення. Нехай сміх не є мовою, проте база в них спільна.
Ймовірно, вимерлі гомініди, зокрема неандертальці, демонстрували перехідний етап. Їхня манера сміху була значно різноманітнішою за шимпанзе, проте поступалася сучасній людській варіативності.
Залишити коментар