Результат війни Росії проти України може вирішитися не тільки на фронті. Значно вагомішим фактором поступово стають внутрішні процеси в самій Росії – передусім економічні наслідки мобілізації та виснаження людського ресурсу.
Американський історик і журналіст Девід Саттер у коментарі «24 Каналу» наголошує: Кремль уже зараз стикається з одночасною кризою у військовій, економічній та соціальній сферах. І саме нестача людей стає однією з ключових проблем, яка тисне на систему зсередини.
Щомісячні втрати російської армії, за оцінками західних військових, сягають десятків тисяч військових. Це, за словами Саттера, показник, який перевищує втрати СРСР за всю афганську кампанію, і він демонструє масштаб виснаження мобілізаційного ресурсу Росії.
На цьому тлі історик припускає: у разі необхідності нової хвилі мобілізації Кремль може бути змушений розглядати переговорний сценарій. Але такий крок, за його оцінкою, лише відкриє нові внутрішні ризики для російської держави.
Йдеться не тільки про невдоволення у військових структурах. Головний удар, підкреслює Саттер, припадає на економіку, яка вже відчуває дефіцит робочої сили. Подальше вилучення працездатних громадян на війну посилює цей розрив і загрожує падінням економічної активності.
Кадровий дефіцит і економічний тиск як головна слабкість РФ
Російські підприємства вже стикаються з браком працівників, і ця тенденція лише посилюється. Відтік людей у військову сферу створює ланцюгову реакцію – менше виробництва, менше податкових надходжень і дедалі більший тиск на бюджет.
Саттер звертає увагу ще на один аспект: утримання великої кількості мобілізованих як контрактників потребує значних фінансових ресурсів. А відправлення на фронт без належної підготовки й забезпечення, навпаки, підвищує рівень втрат, що ще більше поглиблює кадрову кризу.
У підсумку економічне виснаження, за його словами, може стати не менш вирішальним фактором, ніж бойові поразки. І в певний момент воно здатне вплинути на готовність Росії продовжувати війну.
Історик проводить паралель із Першою світовою війною, коли Німеччина змушена була зупинити бойові дії через економічне виснаження. На його думку, мобілізаційна модель Росії не вирішує проблем, а лише прискорює їх накопичення.
Паралельно змінюється і ситуація на фронті. Без масового поповнення армії та на тлі активного використання Україною сучасних технологій, зокрема дронів, російські сили поступово втрачають наступальний потенціал.
Саттер також відзначає, що ініціатива на полі бою все більше переходить до України. У цьому контексті він підкреслює важливість подальшої підтримки Києва з боку Європи та США, яка впливає на баланс сил.
Внутрішні настрої та політичні наслідки затяжної війни
Окрему увагу історик приділяє політичній ситуації всередині Росії. За останніми соціологічними даними, рівень підтримки Володимира Путіна демонструє поступове зниження протягом кількох тижнів. Причинами називають економічні труднощі, інформаційні обмеження та втому суспільства від затяжної війни.
Попри це, Саттер скептично оцінює перспективу прямих переговорів між президентами України та Росії. Він припускає, що навіть потенційний діалог, якщо він і відбудеться, не матиме класичного формату прямих контактів на найвищому рівні.
У цілому ж історик підсумовує: ключ до завершення війни може лежати не лише у військових подіях, а у поєднанні економічного виснаження, кадрового дефіциту та внутрішнього тиску на російську систему, яка поступово втрачає стійкість під вагою власних рішень.
Залишити коментар