Вона рухається повільніше за більшість морських істот, росте майже непомітно, але живе довше за будь-яку відому хребетну тварину. Гренландська акула знову опинилася в центрі уваги науковців – цього разу через генетичні знахідки, які можуть пояснювати її майже «антистаріння» властивості та дивовижну стійкість до раку.
Міжнародна команда дослідників зібрала майже повний геном цього виду і виявила два ключові механізми, які потенційно дозволяють акулі жити до 400 років. І при цьому майже не накопичувати хвороби, типові для старіючих організмів.
Роботу очолив Сіґехару Кіношіта з Університету Токіо, а результати були опубліковані в одному з провідних наукових журналів. Саме масштаб генетичного аналізу став одним із найбільших, коли-небудь проведених для морських хребетних.
Головна інтрига дослідження полягає не лише в довголітті. Значно більше вчених зацікавила майже повна відсутність у цих акул онкологічних захворювань, попри їхній вік і розміри.
Як генетика пояснює довголіття
Перший важливий сигнал у ДНК стосується білка гістону H1.0, який відповідає за упаковку генетичного матеріалу всередині клітин. У гренландської акули виявили нетипову зміну – заміну амінокислоти лізину на аргінін.
Ця, на перший погляд, дрібна деталь може мати великий ефект. Дослідники припускають, що вона робить структуру ДНК стабільнішою, зменшуючи кількість помилок і пошкоджень, які накопичуються з віком.
Іншими словами, генетичний «каркас» клітин може залишатися міцнішим значно довше, ніж у більшості тварин. А це потенційно сповільнює процеси старіння.
Другий механізм пов’язаний із ферроптозом – типом клітинної загибелі, який запускається надлишком заліза. У нормі цей процес може пошкоджувати тканини та сприяти розвитку хвороб.
Але в гренландської акули виявили 59 копій гена FTH1b, пов’язаного з білком феритином. Саме він контролює рівень заліза, утримуючи його у безпечному стані.
Таке генетичне «дублювання» може давати організму потужний захист. Воно допомагає регулювати клітинну загибель і, ймовірно, зменшує ризик утворення пухлин.
Вчені обережно припускають, що ця система працює як своєрідний фільтр: пошкоджені клітини видаляються, а здорові – зберігаються значно довше.
Втім, поки що це лише теоретичні висновки, зроблені на основі аналізу геному, без прямих експериментів на живих клітинах.
Щоб підтвердити ці механізми, потрібні додаткові дослідження. Науковці підкреслюють, що попереду ще довгий шлях до повного розуміння біології цього виду.
Гренландська акула сама по собі вже давно дивує біологів. Вона мешкає у холодних водах Арктики та Північної Атлантики, витримує температури до -1,1°C і може занурюватися на глибину до 3000 метрів.
Її життя розгортається повільно. Надзвичайно повільно навіть за мірками океану – близько одного сантиметра росту на рік.
Статевої зрілості цей вид досягає лише приблизно у 170 років, що робить його унікальним навіть серед довгожителів.
І якщо порівняти, галапагоські черепахи або гренландські кити, які також вважаються рекордсменами довголіття, живуть приблизно вдвічі менше.
Саме поєднання повільного життя, незвичайної генетики та стійкості до хвороб робить гренландську акулу одним із найцікавіших об’єктів сучасної біології.
Залишити коментар