У провінції Сулейманія, на півночі Іраку, археологи виявили давню гончарну майстерню, яка функціонувала понад 2500 років тому. Два висхідні горни та інструменти свідчать про високий рівень організації виробництва в той час.
Розкопки проводили на території поселенського комплексу Дінка в долині Пешдар археологи з Тюбінгенського університету та Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана. Дослідження, розпочате у 2015 році в рамках проєкту Пешдарської долини, зосереджувалося на залізній добі у верхів’ях Нижнього Заба — регіоні, який раніше залишався маловивченим.
Серед численних знахідок дослідники відзначають майстерню в нижньому місті Гірд-і Базар, яка включала два горни та супутні виробничі матеріали. Інструменти та залишки печей датують приблизно 1200−800 роками до нашої ери.
«Завдяки чудовому збереженню майстерні ми змогли поєднати різні методи аналізу та отримати всебічне уявлення про роботу гончарів у цьому регіоні під час залізної доби», — зазначила доктор Сільвія Аміконе з Тюбінгенського університету.
Дослідники вивчили сиру глину, готову кераміку, облицювання горнів та залишки палива. Аналіз мінералогії та мікроструктури дозволив визначити джерела сировини та технології випалювання посуду.
Результати показали, що виготовлення кераміки було добре організованим процесом. Незважаючи на різницю у формах та обробці посуду залежно від призначення, технологія залишалася єдиною для всього виробництва. Майстерня обслуговувала не лише комплекс Дінка, а й навколишні поселення.
Додаткові сліди горнів, виявлені за допомогою геофізичного аналізу, підтверджують, що гончарне виробництво було невід’ємною частиною міського планування та функціонувало у мережі майстерень з єдиними виробничими процедурами.
Посуд випалювали при відносно низьких температурах — нижче 900 градусів Цельсія, в окислювальних умовах, із повільним нагріванням та коротким витримуванням у горнах. Варіації мікроструктури та мінералогії пояснюються різними циклами випалювання в межах єдиної технологічної системи.
«Вивчення гончарного виробництва у поселенському комплексі Дінка дає унікальне розуміння організації та інновацій ранніх міських суспільств», — підкреслила професор Карла Польман, президент Тюбінгенського університету.
Опубліковане 23 грудня у Journal of Archaeological Science дослідження демонструє, що технологічні знання та колективна організація були ключовими чинниками культурного розвитку регіону понад два з половиною тисячоліття тому.
Залишити коментар