Незвичну тварину з ознаками одразу двох видів ведмедів у 2006 році застрелив мисливець у канадській Арктиці. Подальші генетичні аналізи показали, що йшлося про гролара – гібрида білого ведмедя та ґрізлі.
Передумови для появи цієї родини сформувалися через зміну середовища. Самка білого ведмедя, змушена таненням криги переміщуватися на південь у Північно-Західні території Канади, зустріла двох самців ґрізлі. Від кожного з них вона народила по двоє дитинчат – трьох самок і одного самця.
Коли одна з дочок досягла статевої зрілості, вона спарувалася як зі своїм біологічним батьком, так і з іншим партнером матері. У результаті з’явилися чотири дитинчати, які з генетичного погляду одночасно були її дітьми, братами та двоюрідними родичами.
Після встановлення цих родинних зв’язків науковці були здивовані. Хоча міжвидові гібриди зазвичай є безплідними, гролари виявилися здатними до розмноження. Це породило дискусії про можливу появу нового арктичного хижака або про екологічні наслідки змін клімату.
На тлі того, що Арктика нагрівається у чотири рази швидше за середній показник планети, білі ведмеді дедалі частіше залишають крижані мисливські платформи. У пошуках їжі вони рухаються на південь і перетинаються з ґрізлі, які, своєю чергою, просуваються на північ.
Такі контакти породили припущення, що гібридизація може стати масовішою, а поява гроларів і піцлі – регулярною. Деякі біологи навіть не виключали, що обмін генами здатен загрожувати існуванню білих ведмедів.
Втім, інше бачення запропонувало масштабне геномне дослідження, опубліковане минулого року. Команда під керівництвом Джошуа Міллера з університету Мак’юен у Канаді проаналізувала ДНК 371 білого ведмедя, 440 ґрізлі та представників відомої династії гроларів.
Результати виявилися несподіваними: у дикій природі не знайшли жодних інших гібридів, окрім уже відомих гроларів. Це підтвердило надзвичайну рідкість таких спарювань і змусило дослідників засумніватися у життєздатності гібридів у довгостроковій перспективі.
Подальші спостереження засвідчили, що гролари не мають повного набору адаптацій жодного з батьківських видів. Вони позбавлені спеціальної будови лап білого ведмедя, яка забезпечує зчеплення з льодом, і водночас не володіють потужними передніми кінцівками та плечима ґрізлі, потрібними для ефективного полювання.
Таким чином, замість універсальної адаптації гібриди виявилися одночасно погано пристосованими і до арктичних умов, і до наземного способу життя. У короткостроковій перспективі це означає, що вони залишатимуться поодиноким явищем і не сформують окремого виду.
Найсерйознішою загрозою для білих ведмедів сьогодні, як наголошує генетик і консультант зі зміни клімату Фіона Галбрейт, є втрата крижаного середовища через антропогенну зміну клімату. Історія гроларів у цьому контексті постає не лише біологічною рідкістю, а й символом масштабного екологічного руйнування.
Залишити коментар