Італійська команда дослідників представила методику, яка допомагає котам із травмами звикнути до водного середовища та без зайвого напруження виконувати реабілітаційні вправи.
Завдяки цьому підходу тварини з ортопедичними чи неврологічними проблемами отримали змогу без страху користуватися підводними біговими доріжками й басейнами, як зазначає Стефанія Уккедду з ветеринарної клініки та лабораторії Сан-Марко в Падуї. Вона звертає увагу, що низький рівень стресу дозволяє котам приймати ті ж види водної терапії, що й інші тварини та люди.
«Це справді дивовижно, адже все зводиться до питання звикання», – каже Уккедду. «Коти просто не знають, що таке вода – це схоже на те, коли люди вперше бачать море. Але коли коти знайомляться з середовищем фізіотерапії, вода більше не є проблемою».
Водні тренажери допомагають виконувати вправи зі зменшеним навантаженням, тому їх застосовують у програмах відновлення після травм суглобів чи сухожиль, під час неврологічної реабілітації та в догляді за літніми тваринами. Однак, як зазначає Уккедду, через страх перед водою котів часто не включають до таких процедур, а в центрах, де їх приймають, зазвичай працюють за методиками, створеними для собак.
Саме тому її команда розробила окремий покроковий протокол. На першому етапі тварини обстежують приміщення та обладнання без води, далі відчувають вологий рушник на лапах, після чого стають у невелику кількість теплої води. Поступово котів знайомлять із шумом бігової доріжки та збільшують глибину води, залишаючи поруч власника. Кожен крок супроводжувався винагородою – частуванням, іграшкою або погладжуванням.
Уккедду пояснює, що в разі молодих тварин достатньо запропонувати рухомий предмет, щоб відволікти їх настільки, що вони перестають зважати на саму вправу. До тестування методу залучили дванадцять пацієнтів клініки – котів різного віку, порід та умов проживання, які мали ортопедичні або неврологічні проблеми.
Протягом тренувальних сесій команда фіксувала прояви стресу, такі як нявкання, облизування носа, страхова поза або спроби сховатися. Якщо поведінкових ознак стресу було понад п’ять за хвилину, заняття одразу припиняли.
Усі дванадцять котів завершили свої програми, що тривали від кількох тижнів до року, і кожна тварина продемонструвала помітні фізичні покращення: частина повністю одужала, а решта повернулася до активності, наприклад, знову почала лазити по деревах.
Після успіху програми команда почала впроваджувати методику у басейнах, доповнюючи заняття освітленням та музикою. За словами Уккедду, деякі пацієнти реагували спокійніше на класичні композиції, інші – на Мадонну.
Вона наголошує, що отримані результати доводять: котів не варто виключати з водної терапії через поширену думку про їхній страх перед водою. На її переконання, будь-яка клініка може застосувати цей протокол та отримати аналогічні результати.








Залишити коментар